Голодомор та репресії 30-х років
Не обминула Цвітоху жодна із страшних трагедій, які пережив український народ у XX столітті. Відчули на собі цвітошани страшний подих голодомору 1932-1933 років.
Із спогадів Ганни Євгенівни Дзюбак, 1921 р. н , с. Цвітоха. «Це були дуже важкі роки, про які згадувати нелегко. їли з жолудів пампушки, гичку, кропиву. Померло з голоду два мої брати - Петро і Толя. Залишилися я і бабуся Тоня. Тоді забрали з льоху картоплю, не було де побачити зерна. Бувало, йдеш в ліс по ягоди, вирвеш колосок жита і боязко дзьобаєш. Раз вирвала колоска, але побачив Митро (по сільському Діброва) і дуже сильно побив. У нас була, але здохла корова, то ми її дорізали і з’їли. У мене дуже попухли руки і ноги. Я робила в Тарасюків, господар оселі був головою колгоспу, доглядала дітей, щоб не померли з голоду. У нас в дома мама зварить щавлю, то нап’ємося тієї води, а далі що хочеш їж. Жили ми дуже погано, виживали тільки завдяки жолудям. Літом перебивалися ягодами і грибами, жити було дуже важко, не доведи більше ніколи так, Господи!».
Жорстокі 30-ті роки залишили кривавий слід в історії наших сіл. Як зазначає у праці «Це було на Славутчині» В’ячеслав Терновий , «в районі немає жодного села, яке б не було не позначене чорною печаткою сталінського - беріївських репресій».
