A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Улашанівська територіальна громада
Хмельницька область, Шепетівський район

Історія села Жуків

   

    Село Жуків на заході межує із с. Іванівкою, на північному заході із с. Пузирки, на півночі з с. Досін і Соснівка, на сході із с. Марачівка, а на півдні із с. Вачів.

    Село Жуків - це окрема сільська рада, яка утворилася внаслідок поділу Іванівської сільської ради на дві: Іванівську та Жуківську в 1992 році.

    У 1994 році від Жуківської сільської Ради відділено с. Марачівка і утворено дві окремі сільські Ради: Жуківську та Марачівську.

    Село Жуків знаходиться в 12 км. від ст. Славута південно-західної залізниці на північний схід. Про походження назви села даних немає жодних легенд і переказів не збереглося. Лише в книзі С.Д. Бабишина «Топоніміка в школі» написано, що назва  села походить від назви комахи – жук «жуків». Відомо, що річка, яка розділяє село на дві частини, називається «Жариха». Ця назва збереглася в народній пам’яті , а також є в книзі «Топоніміка в школі» С.Д. Бабишина.

    На північному заході села знаходиться колгоспний ліс-гай. Його площа 140га. Навколо цього лісу, а особливо з північної і північно-східної частини знаходиться заболочена рівнина бувшого великого озера, яке мало форму букви Т.

    В 1960-1980 роках діяла Жуківська торфорозробка. Вона забезпечувала дешевим паливом жителів  навколишніх сіл. Шар торфу місцями  сягав до 3-4 метрів.  Добувати  його почали в 1929 році простим ручним способом.

    На початку 70 років ручне добування торфу замінили машинами і за  рік стали  добувати до  40 тис. тонн торфу.

    По уявних берегах бувшого озера розташовані  такі  села: Жуків, Іванівка з півдня, Досін і Соснівка  з півночі.

    Про те, що на берегах цього озера жили наші давні предки, говорять знахідки, які знайдено в торф’яній масі робітниками. Це відшліфовані кам’яні молотки, рубила, ножі, ступки, і інші предмети. Також   знайдено роги великого північного оленя, що свідчить про льодовиковий період.

    В історичних документах ХVI ст. село Жуків згадується під назвою «Жюков». В акті від 20 листопада 1520 року князь Андрій Юрієвич Заславський записує князю Іллі Острозькому 1/3 частину своїх родових маєтків і разом з тим село «Жюков, Дятлостав, Меречовку, Бачманово, селище Дяков, Берездов, Ноганци со всеми людьми тых имений и их земными пашными и з боры и лесы з дубравами и гаи и з ловы звериными и пташными и с озеры и с реками и с ставыщи и з млыны и их вымелки и з бобровыми гоны…»

    Селяни давнього села Жуків жили в дуже важких умовах і житлових, і побутових. Здебільшого їх житла – це невеликі дерев’яні хати, криті соломою, де сім’ї розміщалися в надзвичайній тісноті. Часто разом з людьми в хатах зимувала ще й худоба. Про це ми знаходимо такі записи в документах: «Занятие крестьян – хлебопашество. Крестьяне имеют в своем пользовании полный надел – 12 десятин, но некоторые разделились между сыновьями и отцами на 3-5 частей и многие крестьяне живут очень бедно. Других промыслов крестьянство не имеет, за исключением и работы на фольварке по хлебопашеству, но оплата очень скудна, в зимнее время от 10-20 копеек в день, а в летнее время 15-30 копеек не более».

    Краще і не скажеш про життя селян. В селі було декілька впорядкованих будинків, оточених розкішними садибами і огороджених високим дубовим частоколом. А на городах і околиці села стояло до 20 вітряків. Але все це належало багатим, а біднота тулилася в маленьких халупах в темноті і убогості.

    На найвищому місці села знаходилась церква, будинок поміщика та попівська хата, які потопали в зелених садах. Кращі будинки, сади і землі в селі належали їм. Церква збудована біля озера, на окраїні села, в західній частині. Із церкви йшов підземний хід, тобто змурований тунель із цегли довжиною 200 метрів, під дорогою, аж до будинку поміщика. Це на всякий випадок давало можливість заховатися від народного гніву для поміщика аж у церкві.

    В усному переказі існує легенда про походження церкви. Більше 200 років тому назад їхала поміщиця і саме на цьому пагорбі її поносили коні. Хтось із жителів села вгамував їх, врятував життя пані. В честь цього вона вирішила збудувати на цьому місці церкву. Така безневинна причина.

    Дійсно, поміщиця села Жуків Корослевська в 1775 році почала будувати костел на тому місці, де стоїть зараз нова церква. Але костел було не добудовано - вона померла. На той час в селі була дуже стара православна церква і з цієї причини була розібрана.

    Недобудований костел був переданий для побудови православної церкви. У 1777 році на кошти селян збудували церкву, яка від уряду одержала наділ 61,5 десятин землі. До цієї парафії належали села: Жуків, Ногачівка, Дятилівка, де було 178 хат 1420 мешканців православних, до 200 католиків і 15 євреїв орендаторів. Церква мала розкішний сад. Це був дуже багатий приход. Панівні класи добре розуміли, яку роль відігравала церква.

     Селяни села Жуків, крім релігійного гніту, віками терпіли соціально-економічний гніт. Із історичних документів відомо, що до 1520 року село Жуків належало князю Андрію Юрійовичу Заславському, з 1520 по 1539 рр. - князю Іллі Костянтиновичу Острозькому, з 1539 року – князю Кузьмі Івановичу Заславському, в 1648-1653рр. – Краковському воєводі Домініку Заславському. Поміщиця П’ясочинська орендувала в 1650 році село у воєводи.

   В 1650 році в селі Жуків нараховувалось 32 дими, а в 1651 році залишилося 22 дими – село не обминула національно-визвольна війна цього часу.

До 1806 року с. Жуків належало поміщику Кораслевському : до 1861 року – графині Марії Потоцькій, а з 1861 року перейшло по купчій в руки князя Романа Сангушка. Це далеко не вся галерея гнобителів жителів с. Жуків.

 Кількість дворів і населення по документах змінювалась так:   

                                             1650р. – 32дими

                                             1651р. – 22 дими

                                             1861р. – 79 дворів, 269 жителів.

                                             1906р. – 220 дворів, 1203 жителів.

    До реформи 1861 року селяни-жуківці були кріпаками князя Романа Сангушка. Із кріпацтва потрібно було викупитися, щоб стати вільним. Кріпаки мріяли про волю, бо «викупних» грошей не мали.

    Царський указ про скасування кріпосного права був виданий в 1861 році, а Волинський губернатор засідав лише 21 квітня 1867 року, де розглядалося питання про звільнення Жуківських кріпаків. І лише через 27 років у 1888 році першими з кріпацтва викупились в нашому селі (разом з землею) батько і син: Савчук Василь Никифорович і Савчук Микола Васильович. Для того, щоб дістати «вольну» ці селяни заплатили більше за прощення і переписку, ніж за землю. По їхньому викупу в архівах збереглося два товстих томи переписки. Про звільнення селян із кріпацтва в документах говориться так: «Главное выкупное учреждение, рассмотрев, доставлены Волынским Губернатором от 12/08 1866 года №12654 бумаги по выкупному акту для имения помещика князя Романа Владиславовича Сангушко из села Жукова признало сей акт правильным, и разрешило причитающуюся крестьянам /в числе 268 душ/ под выкупаемую землю в количестве 1190десятин 834 саж. выкупную ссуду 13815руб. 16коп.  сроком с 1 сентября 1863 года на 49лет  и взымать с крестьян по 828 руб. 91 коп. в год в пользу Сангушко. »

    І це таку суму здирали коли в селі було лише 79 дворів і 268 жителів.

    Селяни із кріпосницької залежності попали у фінансову (долгову) залежність до свого князя.

    Із цього документа видно, як ретельно царський уряд в особі Волинського губернатора захищає інтереси експлуататорів. Із всього населення села було лише кілька людей, що володіли значними  наділами землі. Дуже важко жилося для бідних селян, тому що вони мали мало землі і ця земля була розміщена  на поганих ґрунтах. Кращі землі належали для князя. Управителем  в Жуківському маєтку перед революцією був Павліковський.

    В селі було аж два шинки, лихварський банк, де можна було заможним селянам позичити гроші під великий процент. На території села розміщався будинок лісника, який стеріг князів ліс. В 1912 році на південній околиці села Жуків була збудована і працювала велика добре обладнана ґуральня. Машини для ґуральні були привезені із Німеччини. Тут багато працювало робітників, які раніше були безземельними або малоземельними селянами. Під час громадянської війни ґуральню повністю зруйнували. В селі був великий паровий млин, який орендував орендар. На фільварку було вісім великих мурованих цегляних добротних будинків розміром 12 метрів на 34 метри. Всі ці будинки були зруйновані в 1918-1919 рр. Лише один залишився цілим бо там жили батраки князя і тепер цей будинок переобладнано під Жуківську школу.

    В Жукові було волосне управління. До складу Жуківської волості входило 12 населених пунктів: Мирутин, Дяків, Дятилівка, Ногачівка, Жуків, Янушівка, Пузирки, Вачів, Бачманівка, Марачівка, Миньківці, Перемишль, Сьомаки.

За переписом 1911 року в Жукові було 1316 жителів, волосне правління, однокласова школа, фельдшерський пункт, 1 крамниця, горілчана крамниця, позичкова каса, склад добірного насіння.

25 листопада 1921 році через Жуків, вертаючись з Листопадового рейду, проходила Подільська група (командувач Сергій Чорний) Армії Української Народної Республіки.

У 1928 році в Жукові створюється товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ). Його першим головою став А. І. Марчишин. А через рік в селі організували першу артіль і назвали її «Зоря революції», а головою артілі обрали В. А. Рибіцького. Але колективізація була ще попереду. До колективного господарства вступали найбідніші. Заможніші господарі ж продовжували працювати одноосібно.

 

Післявоєнний час

Початок відбудовчого періоду збігся в часі ще з однією трагедією — Голодомором 1946-1947 років. Урожайність зернових у колгоспі в 1946 році становила 4 центнери з 1 га. Зерно на трудодні не видавали. Гіркий досвід підказував селянам, що колгоспи і держава їх не врятують, розпочалася їх міграція до міста. Це і спонукало державу прийняти постанову про недопустимість самовільного залишення селянами  колгоспів. Навіть забираючи останнє, план хлібозаготівель вдалося виконати лише на 60%. Люди були без хліба. А загроза голодної смерті зникла лише після жнив 1947 року, коли зібрали новий, трохи кращий урожай. У 1956 році Жуків радіофікували, а через два роки електрифікували.

15:49:43 07.09.2021

Друга Світова війна

В перші дні війни до армії було мобілізовано понад 40 жуківчан. А з липня в село прийшли німці. На роботи до «третього рейху» вони вивезли з села 62 чоловіки, четверо з них там і загинули. Ще 25 чоловік було розстріляно за «зв'язок з партизанами». Спочатку їх катували в Шепетівському гестапо, а потім напівживих розстрілювали за Шепетівкою та під Ташками. Від нацистів село було визволене 15 січня 1944 року. За участь у бойових діях 148 жуківчан було нагороджено орденами і медалями. Не повернулися з фронтів 121 чоловік, ще 17 стали інвалідами.

15:49:36 07.09.2021

Репресії та Голодомор 

Хлібозаготівельна кампанія 1931 року, як і три попередні, проводилася методом продподатку і, стала прелюдією голоду. Взимку 1932-1933 рр.. багато селян залишилися без хліба, бо питома вага «недоторканних» хлібозаготівель в зібраному врожаї сягала 80%. Щоб не залишитися без хліба, селяни закопували його в лісах, ховали в далеких селах. Тому плани хлібоздачі по одноосібному сектору не виконувалися. Це значною мірою і спричинило в недалекому майбутньому криваву добу розкуркулення. У 1932 році в Жукові 18 чоловік було репресовано як «ворогів народу». Під час Голодомору в селі померло 22 людини. У 1936 році до Казахстану було вислано 30 сімей польської національності — назад повернулося лише 5 родин. 121 житель села не прийшов з фронтів Другої світової, а 16 їх стали в тій війні інвалідами. 25 жителів закатували у Шепетівському гестапо.

15:47:12 07.09.2021

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь