В Улашанівській громаді попрощалися з Воїном-Захисником
28 листопада Улашанівська громада у пошані схилила голови перед земляком, Гундичем Романом Миколайовичем, гранатометником механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини А1815, який, відданий військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, загинув у бою за Україну 22 травня 2024 року в в районі н.п.Старомайорське Волноваського району Донецької області.
Роман народився 20 лютого 1991 року в селищі міського типу Козелець Чернігівської області в працьовитій родині Валентини Вікторівни та Миколи Миколайовича Гундичів. Згодом родина переїхала до села Довжки Славутського району. У 2008 році закінчив місцеву школу. З юних років Роман мав пристрасть до техніки та столярства - із захопленням ремонтував, майстрував і вдосконалював усе, що потрапляло до рук. Захоплювався спортом. У складі шкільної волейбольної команди брав участь у спортивних змаганням різних рівнів, за що отримував грамоти та медалі. З 2009 по 2010 роки проходив строкову службу у військовій частині А 1358 на посаді пожежного. Повернувшись до цивільного життя, Роман працював на будівництві у різних куточках України та у Польщі, у ТОВ Сансервіс м.Славута - всюди проявляв себе сумлінним, відповідальним, вправним. Роботи не боявся, умів усе довести до ладу.
У 2020 році разом з дружиною Мариною придбали будинок у Волиці. Чоловіку дуже до душі припало це мальовниче село і люди, які живуть у ньому. Щирий, добрий, порядний, працьовитий він завжди відгукувався на прохання допомогти. Роман був затятим рибалкою, полюбляв відпочинок на природі, захоплювався технікою і мріяв придбати спортивний мотоцикл. Мав багато друзів, бо вмів зберігати людяність за будь-яких обставин. Був повсякчас міцною опорою батькам, дружині та дітям. З початком повномасштабного вторгнення прагнув захистити своїх рідних від ворога. Тому, разом з односельцями, став до лав тероборони. Але його, спрагле справедливості, гаряче серце не мало спокою. “Хто як не я?! Піду захищати, щоб не прийшли до нас вороги. Я мушу захистити свою родину”, - сказав Роман дружині. 23 травня 2022 року добровільно одяг однострій і вступив до лав ЗСУ. Служив чесно, із гідністю, підтримував побратимів і виконував усе, що вимагав обов’язок. Завжди, коли мав можливість, виходив на зв’язок із дружиною. Казав, що все добре, щоб не тривожити родину, що обов’язково повернеться до неї та сина. Проте сталося найгірше…
22 травня 2024 року родина отримала сумну звістку, що Роман Гундич зник безвісті в районі населеного пункту Старомайорське Волноваського району Донецької області. 17 місяців пошуків, молитов, надії та віри в повернення Героя додому з Перемогою закінчилася страшним горем, смутком та нескінченними стражданнями для батьків, дружини, дітей, друзів та усіх, хто його любив та поважав. Згідно з ідентифікацією ДНК стало відомо найстрашніше – Роман більше ніколи не обійме своїх близьких, не відчує тепла сімейного дому, не порадіє дитячій усмішці сина та доньки - усе це залишилося лише у пам’яті родини. Серце мужнього воїна перестало битися в той час, коли він мав би жити, кохати й радіти. Його велике, наповнене теплом серце зупинилося, а нездійснені мрії та плани залишилися лише світлими спогадами для тих, хто його любив. Згадка про воїна житиме, вона буде світитися тихим вогником у спогадах друзів, у розповідях рідних, у серцях дітей.
Нехай добрий, світлий спомин про покійного Захисника України стане сильнішим за смерть. Нехай душа Романа Гундича знайде вічний спокій і залишить вічну пам’ять в серцях рідних, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував.
Вічна пам’ять! Вічна слава Захиснику України!
Слава Україні! Героям слава!
