Улашанівська громада попрощалася з Воїном-Захисником
28 квітня жителі Улашанівської громади віддали останню шану своєму земляку, захиснику та вірному сину України — Михайлу Косіку. Його життя обірвалося занадто рано, але воно було сповнене сенсу, мужності та любові до своєї землі. Наше небо стало біднішим на одну земну зорю, але наш стяг назавжди закарбував ім’я ще одного Героя.
Михайло народився 15 листопада 2005 року у селі Миньківці бувшого Славутського району. Тут він зростав, ходив до школи, тут формувався його характер. Після закінчення 9 класів Миньковецького ліцею, з 2021 по 2024 роки, навчався у Нетішинському професійному ліцеї, де здобув професію електрозварювальника.
Друзі та рідні пам’ятають Михайла як привітного, усміхненого хлопця, надійного товариша, людину слова. До війни він будував плани, займався спортом, захоплювався стрільбою та, понад усе, любив свою сім’ю. Його знали як людину з «золотими руками» та добрим серцем.
Коли над нашою країною нависла небезпека, Михайло не зміг стояти осторонь. “Переступивши поріг зрілості”, у свої 18, він добровільно став до лав Збройних Сил України. 3 лютого 2024 року був призваний на військову службу за контрактом. Служив у складі військової частини А4765 на посаді командира міномета 3 мінометного взводу мінометної батареї 2 батальйону морської піхоти.
Михайло пішов на фронт не тому, що хотів воювати, а тому, що понад усе любив те, що залишив за спиною: свою сім’ю, свою вулицю, свою країну. Його бойовий шлях пролягав через найгарячіші точки. Він був тим, на кого завжди можна було покластися. Він був щитом для своїх побратимів і грозою для ворога. За час служби був нагороджений нагрудним знаком “Ветеран війни”, відзнакою Міністра Оборони України “За поранення” та, за особисту мужність і героїзм у бойових умовах, відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України “Золотий хрест”.
На жаль, війна забирає найкращих. 18 квітня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Надія Покровського району Донецької області, серце нашого Героя зупинилося. Михайло Косік у важких боях разом із побратимами тримав небо над нами і прийняв свій останній бій гідно, до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі та своїй державі. А тепер він у небесному легіоні, але його подвиг житиме в кожному з нас.
Михайло Косік пішов у вічність, щоб ми могли жити під мирним небом. Його ім’я тепер навіки закарбоване в історії нашої громади, всієї України та в нашій пам’яті. Спи спокійно, дорогий наш захиснику. Дякуємо тобі за кожний ранок, який ми зустріли завдяки твоїй відвазі.
Низький уклін і вічна пам’ять Герою!
Слава Україні! Героям Слава!
