Партизанський рух
З перших днів окупації створювались підпільні групи і партизанські загони, які згодом перетворилися в партизанське об’єднання під керівництвом А.З.Одухи. Земля горіла під ногами фашистів, летіли під укіс ешелони з фашистською технікою, військовим спорядженням, солдатами та офіцерами. Злітали у повітря залізничні та шосейні мости. Партизани громили поліцейські дільниці.
Партизани підтримували тісний зв’язок із селянами Волиці і Губелець. Це озлобило гітлерівців і тому вони, полюючи за партизанами, шукали відповідний момент, щоб розплатитися з мирним населенням. І цей момент настав. 21 січня 1943 року на околиці с. Волиця зустрілася група народних месників із загарбниками. Партизани, почувши німецьку мову, відкрили з автоматів стрільбу по німцях. Декількох німців було вбито, а один з них (казали, що то був Лаваль) залишився живий. Він і вчинив лемент. За це гітлерівці вирішили помститися жителям навколишніх сіл, шляхом розправи над ними.
В обласному архіві зберігся документ, що проливає світло на події цих днів. Це оголошення шепетівського гібітскомісара про знищення населення і спалення сіл Волиця і Губельці за допомогу партизанам.
22 січня ніхто не знав що планують карателі. Губельці і Волиця були першими селами на Славутчині, спалені фашистами. Каральний загін в маскхалатах оточив села. В село впускали всіх, а з села нікого. Почалося найстрашніше: крики…постріли…дим…полум’я.
У цей день в с. Волиця фашисти розстріляли 24 сім’ї, із загальним числом загиблих 71 чоловік.
Бог дарував також життя Григорію Даниловичу Царуку, якого малесеньким разом із подушками винесли і кинули сусідам у садок. За це був розстріляний німцями один із мадярів, який був взятий у полон.
