З давніх-давен до початку ХХ століття
Територія сучасної Іванівки в час національної-визвольної війни українського народу проти польських загарбників 1648-1654 рр. на чолі з Богданом Хмельницького була ареною жорстоких боїв, а населення села приймало в боях активну участь, зазнавши при цьому великих страждань. Поселення в цей час вважалось державним володінням Василя Черкаса.
До 1784 року богослужіння в селі проводилось в каплиці, що не задовольняло духовенство. В 1784 році з благовоління уніатського єпископа Луцького Кіпріана Стецького на кошти прихожан була побудована церква, довжиною в 9 і шириною в 6 сажнів. В 1872 році «для большей вместительности и приведения храма в более благоприятный вид» до будинку церкви з західної сторони було прибудовано нову двохярусну дзвіницю. Тепер приміщення церкви мало 23 сажні довжиною і 18 сажнів шириною. Ця новобудова обійшлась для прихожан в 1500 крб. (Церковно- приходская летопись Свято-Покровской церкви села Яношовка Заславского уезда Волынской губернии, заведенная в 1894 году, стр.2).
20 липня 1842 року церква була наділена землею в кількості 38 десятин, з яких 9 десятин - рілля, а 1 десятина сінокосу виділялась виключно для попа. Вся земля на основі «Положения об обеспечении православного сельского духовенства» ст. 1 пункта 2-го и ст. 33, оброблялась віруючими безкоштовно. «Прихожане обязаны пахать, боронить, засевать, жать, складывать, доставлять во двор священнику и обмолачивать, а также косить сено и убирать участок сей имеют собственными орудиями, получая семена от священника на посев».
З часом Янушівка стала маєтком графині Марії Романівни Потоцької, але коли і яким чином це сталося, невідомо. 26 січня 1861 року маєток Янушовка був проданий Потоцькою для князя Р.В. Сангушка («Дело Волынского по крестьянским делам присутствия от 3 марта 1866 року»).
До 1861 року жителі села були кріпаками. Переписка про викуп землі почалася після селянської реформи – лише з 1863 року. 3-го серпня 1865 року відбувся сільський сход, де було обрано 6 чоловік уповноважених, яким громада довірили бути присутніми при перевірці Уставної Грамоти. Уповноваженими були обрані: Григорій Максимов Корнійчук, Павло Павлов Журавський, Прохор Денисов Гук, Данило Романов Самойлюк, Ніколас Тарасов Артьомов, «которым, как хорошо знаючим поземное устройство и одобрящих себя в поведении, доверяем присутствовать при Проверке Уставной нашей Грамоты».
У згаданій грамоті значилось, що по 10-му народному переписі в селі числилось 247 осіб чоловічої статі (жінки були безправні - до уваги не приймались). Всього дворів в селі нараховувалось 80. З них: огородник, який не одержує землі і двір, піших дворів і тяглових дворів – 46. Від викупу землі ніхто із селян не відмовився. Загальна кількість землі до викупу становила 1039 десятин за купну суму 13326 крб. 83 коп., додаючи до оціненої суми 5% річних. Згадану суму селяни зобов’язані були виплатити поміщику князю Роману Сангушко протягом 49 років, пропорційно по 799 крб. 61 коп., починаючи з 1-го вересня 1863 року. Піше господарство одержувало по 6,5 десятин, а кінне вдвічі більше, тобто 13 десятин. З усіх селян села лише одне господарство - Левунця Дмитра Хомича - спромоглося повністю розрахуватись за викуплену землю протягом 21 року (23 травня 1884 року). Всі ж решта 78 домогосподарств залишалися боржниками у князя Р.В.Сангушко ще багато років.
Крім того, за відведені земельні угіддя кожний селянин повинен був щорічно відбувати повинності на користь поміщика: тягловий двір сплачував у рік 20 крб. оброку і відбував 8 днів натуральних повинностей. Піший двір відповідно 11 крб. і 8 днів. Такою дорогою ціною діставалась селянам довгождана земля і «воля». Як до звільнення селян від кріпосної залежності, так і після їх звільнення в селі панували вічні злидні, безкультурність, хвороби.
Єдиним місцем розваги для селянина була корчма. Безпросвітна праця селян на барина і у власному господарстві сковували їх творчу ініціативу. Крім заняття хліборобством, ніякі інші промисли в селі не розвивались.
Церкву селяни відвідували неохоче, надаючи перевагу корчмі, на що попи жалілись: «По целым дням до поздней ночи корчма набита людом. В церкви народа бывает мало» ( там же, ст.17).
В 1900 роках власник маєтку князь Р.В.Сангушко створив у селі управління маєтками, в яке, окрім Янушівки, входило ще 11 маєтків з навколишніх сіл. В 1905 році з цією метою в центрі села було побудовано великий двоповерховий будинок з цегли, критий черепицею, в якому в даний час розміщується неповна середня школа. У маєтку князя Сангушко до революції 1917 року числилось: землі – 300 га, коней – 44 гол., волів – 40 гол., овець – 300 гол., серед сільськогосподарських машин: снопов’язальна, сінокісна, 3 жатки, самоскиди, кінна молотарка, різний дрібний с/г реманент і господарські приміщення.
