В Улашанівській громаді попрощалися з Воїном-Захисником
13 березня, схиливши голови у скорботі, Улашанівська громада провела в останню земну дорогу мужнього Воїна-Захисника водія-електрика лікувального відділення медичної роти військової частини А4007 солдата Будова Віталія Юрійовича, який віддав своє життя за незалежність України, захищаючи всіх нас.
Віталій Будов народився 15 листопада 1979 року в селі Улашанівка Славутського району. Дитячі роки проходили у затишному родинному колі. Коли Віталій був малий, сім'я переїхала до Славути, де й пройшла його юність. Після закінчення загальноосвітньої школи № 7 у 1997 році продовжив навчання у Полонській автошколі, де здобув фах водія. Він був працьовитим і відповідальним хлопцем, тому легко опанував нові навички. Потім була служба в армії. Цей період загартував характер юнака, зробив його сильним і витривалим. Після повернення до цивільного життя Віталій працював водієм на заводі залізобетонних конструкцій, слюсарем-ремонтником гірничного цеху кар'єру цегли, на Славутськиму пивовареному заводі, складником виробів із деревини у ТОВ «ЮВВІС». На кожній своїй роботі, у кожному трудовому колективі Віталій зарекомендував себе доброю, чуйною, працьовитою, людиною. Він завжди був сповненим енергії та ентузіазму. Всі любили і поважали його, як надійного друга з великим і добрим серцем, який завжди міг прийти всім на допомогу.
У 2004 році одружився з чудовою дівчиною Ольгою, разом мали плани на довге щасливе подружнє життя, виховували двох діток: доньку Анну та сина Дениса. Вони були щасливі, ділилися радощами, підтримували один одного у скрутні години. Віталій полюбляв рибалити, мріяв про власну майстерню, виготовляти ножі. Проте, мріям не судилося збутися.
Коли в країні настали важкі часи, Віталій не зміг стояти осторонь. Вже 12 вересня 2022 року він став на захист рідної землі, не ховаючись за чужі спини. Взявши до рук зброю він мужньо воював з ворогом, захищав країну, свою родину, кожного з нас. Навіть після отриманої контузії одразу став в стрій. Він мріяв повернутися додому, обійняти своїх рідних. Та, на жаль, не судилося. Віталій повернувся додому «на щиті». Його серце перестало битися в бою за Україну, її свободу і незалежність в районі населеного пункту Мирне, Волноваського району Донецької області 7 березня 2025 року.
Тяжка, непоправна втрата спіткала нашу громаду. Наші серця сповнені гірким, невимовним болем. Важко знайти слова, які могли б заспокоїти біль рідних. Неможливо втамувати сльози батька, дружини, сина і доньки.
Віталій Будов був і назавжди залишиться Героєм, який віддав своє життя за Україну, за мирне небо для тих, кого любив. Він загинув, захищаючи свою землю від ворога, і його смерть - це непоправна втрата для його родини, друзів та всієї України. Серце Віталія Будова зупинилося, але пам'ять про нього завжди житиме в наших серцях.
Вічна пам’ять! Вічна слава Герою!
Слава Україні! Героям слава!
