A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Улашанівська громада
Хмельницька область, Славутський район

З давніх-давен до початку ХХст

Дата: 09.04.2019 17:52
Кількість переглядів: 13

Розглядаючи історію нашого краю, традиції, народні промисли, можна зробити висновок, що з глибокої сивої давнини наші предки любили займатися збором живиці, її переробкою, варінням смоли (ще збереглось приміщення, де її варили, - «Смолярня»), висадженням сосни, звичайного і червоного дуба, столярством.

У 1648-1654 роках під час визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького цвітошани брали участь у боротьбі з поляками, нападали на панські маєтки, орендарів, католицьке духовенство. За тогочасними даними, польська шляхта жорстоко розправилася з непокірними. Цвітоха, а також Кривин, Крупець, Бараннє були зруйновані так, що не залишилося жодного з 219 домів, Цвітоха стала майже безлюдною.

У 1873 році, після Другого поділу Польщі, Славута і села Славутського району (в тому числі і село Цвітоха) у складі Волині відійшли до Російської імперії. Цвітоха була одним із другорядних маєтків князів Сангушків, тому ні садиби пана, ні палацу чи парку в селі не було.

У 1747 році в Цвітосі була збудована дерев’яна церква. Даних про те, що з нею сталося, немає. На сучасному церковному подвір’ї є вмурований хрест. Старожили кажуть, що на цьому місці був престол стародавньої церкви. В 1900 році було збудовано нову церкву, в ім’я  великомучениці Параскеви.

Церква побудована в традиційному стилі українського бароко, дуже гарна. Майстри збудували храм так, що його видно з усіх кутків села. Цвітошани дуже гордяться своєю церквою, вважають її найкрасивішою в районі. На жаль, старовинних ікон, книг, предметів обряду в церкві майже немає: їх вкрали сучасні вандали. На подвір’ї церкви є давня могила священика з написом “Здесь Покоиться прах священника Филимона Уловича, умерлого на (8 ?) году своїй жизни”. На сільському кладовищі є каплиця - сучасниця церкви. Також зберігся склеп та декілька надгробних пам’ятників середини XIX століття. Один з них з італійського мармуру, має дивну форму похиленого дере­ва , обплетеного корінням.

У кінці XIX століття в Цвітосі було 143 домів і 889 жителів, церковноприходська школа, тартак, гуральня, смолярня. В 1873 р. була побудована залізниця Шепетівка - Здолбунів, що пройшла через Цвітоху. На початку XX століття в селі було 5 водяних млинів і виріб гонтів. За переписом 1911 р., в Цвітосі було 908 жителів, одна крамниця, ґуральня, (271870 відер річного продажу),

Школа в нашому селі функціонувала з середини XIX століття, і була церковно-приходською. Є дані, що у 1890 році там навчалось 45 учнів, 40 хлопців і 5 дівчаток. Школа знаходилась спочатку при церкві, а приблизно з 1916 року - на місці сучасного дитсадка.

Із спогадів Aнтоніни Семенівни Тарасюк:“Школа спочатку була на місці сучасного дитсадка. Замість порогу лежав великий камінь. У школі було 4 групи. Всі сиділи в одній класній кімнаті. Вчителька жила при школі в малій кімнаті. Її звали Євгена Олександрівна Пухова. Я закінчила лише перший клас, бо не було в чому ходити. Пізніше вже відвідувала лікнеп, у ньому вчив Митрофан Кіндратович”.

Із спогадів Марії Вікторівни  Головко:“Стара школа колись була там, де зараз дитсадок. Була досить висока дисципліна, били лінійкою по руках, ставили в куток. Вчителі були вимогливі, суворі”.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора